Кишкові стоми

Необхідність жити зі стомою супроводжують серйозні моральні та фізичні проблеми у більшості пацієнтів. Людям доводиться багато в чому себе обмежувати, а нерідко й відмовлятися від повноцінного життя в суспільстві. На щастя, сучасні заходи з реабілітації допомагають повернутися до активного способу життя.

Поняття "стома" (ostomy, грец.) у хірургічній термінології розуміють, як створений отвір. Його функція полягає у з'єднанні просвіту внутрішнього органу з певною частиною поверхні тіла. Відомо кілька видів стом. Їхні назви дано залежно від органів, на яких необхідно сформувати отвір. Найчастіше йдеться про різні відділи кишківника або органи системи сечовиділення.

Кишкову стому використовують для виведення з кишківника його вмісту. Після того, як частину кишківника буде видалено, отвір формують шляхом операції. Стома необхідна в тих випадках, коли кишківник втратив здатність функціонувати самостійно. Найпоширенішими причинами того, що відбувається, вважаються вроджені дефекти, а також набуті травми та різні захворювання кишківника, включно з раком.

Альтернативна назва кишкової стоми – задній прохід протиприродного характеру. Це пояснюють тим, що кишківник спорожняється протиприродним способом, тобто через отвір у черевній стінці.

Класифікація стом

Функціональні особливості кишкових стом залежно від локалізації

Ілеостому частіше формують у черевній стінці на передній її частині в клубовій ділянці з правого боку. Саме сюди виводять ділянку клубової кишки. Протягом 24 годин через ілеостому виділяється вміст кишківника, що складаються з травних ферментів. Вони чинять на шкіру подразнювальну дію.

Цекостома, асцендостома (підвиди колостоми) формуються зі сліпої кишки та виводяться під ребрами в клубовій ділянці з правого боку. Виділення з кишківника також характеризуються агресивним впливом на шкіру, оскільки їхній склад багато в чому ідентичний вмісту тонкого кишківника.

Трансверзостому розташовують під ребрами праворуч, ліворуч або в середній ділянці живота, трохи вище пупка. Стому цього виду формують з ободової поперечної кишки. Кашкоподібний вміст, який виділяється у більшості хворих, подразнює шкіру навколо стоми.

Сигмостому формують за допомогою виведення сигмоподібної кишки з лівого боку клубової ділянки. Кал виділяється не більше двох разів за 24 години в напівоформленому стані.

Замикальний апарат у стоми відсутній, тому гази та кал відходять у спонтанному режимі. Пацієнт не має можливості контролювати випорожнення, оскільки абсолютно не відчуває позивів. Вихід із ситуації – виконувати рекомендації з догляду за отвором, а також використання калоприймачів сучасного зразка. За правильного підходу до справи більшість пацієнтів порівняно легко переносять нові особливості особистого побуту та гігієни.

Використання калоприймача допомагає компенсувати роботу функцій, втрачених після операційного втручання. Гази та кал потрапляють у стомний мішок, виготовлений із матеріалів, що не пропускають запахи та гази. Крім функції збору калу, приймальні мішки також захищають шкіру від подразнення. Пристосування рекомендують наклеювати на ділянку отвору одразу після того, як у результаті операції буде сформовано стому. Сучасні засоби вирізняються компактністю і їх важко розрізнити під шаром одягу.

Дієтичні заходи переводять процес газоутворення і характер випорожнень у більш щадний режим.